Думаю здесь уместно будет привести цитату моего профессора, киевского томиста, Андрея Баумейстера
(на украинском)
Цитата
Інтелект, що здатен за своєю природою осягати конкретну форму і конкретне буття окремо від їх чуттєвих характеристик, «може бути піднесений благодаттю [на такий рівень], щоб [бути у стані] пізнавати самостійно існуючу субстанцію і самостійно існуюче буття» (potest per gratiam elevari ut cognoscat substantiam separatam subsistentem, et esse separatum subsistens - q.12, a.4 ad 3). Для такого піднесення наш інтелект потребує певного надприродного стану (aliqua dispositio supernaturalis – q.12, a.5), який Тома називає «просвітленням інтелекту» (hoc augmentum virtutis intellectivae illuminationem intellectus vocamus), уподібненням до Бога (secundum hoc lumen efficiuntur deiformes, id est, Deo similes - q.12, a.5). Тепер зрозуміло, про який образ або подобу йшлося на початку Питання 12. Необхідність такого образу слід розуміти не в аспекті репрезентації Божественної сутності (цей образ не уприсутнює essentiam Dei для природного інтелекту), а в аспекті підсилення нашого інтелекту, в аспекті його піднесення до самого предмету споглядання (per hoc lumen... intellectus fiat potens ad intelligendum – q.12, a.5 ad 1). В світлі такої подоби, завдяки такому специфічному similitudo (тобто, у світлі слави), людина стає богоподібною (Deo similes). Проте, одразу постає слушне питання – чи в такому випадку св. Тома не суперечить самому собі? Адже у другому артикулі він стверджував, що створений інтелект у жодній створеній подобі (per nullam similitudinem creatam) не може споглядати сутність Бога. А в п’ятому артикулі він називає світло слави, з одного боку, створеним світлом (lumen creatum - q.12, a.5 ad 1), а з другого боку, - подобою. То виходить, що lumen gloriae - створена подоба і тоді це суперечить тезі другого артикулу?
Одразу спадає на думку вчення Григорія Палами і дискусії про нестворене світло у сучасному православному богослов’ї. У цьому світлі бачили Христа апостоли на горі Фавор. І це світло огорнуло Серафіма Саровсьокого і Мотовілова, коли вони розмовляли про перебування в Духові Божому. Позиція паламізму виражена однозначно: або світло, в якому ми бачимо Бога є нествореним, і тоді обожнення людини є можливим, або це світло є створеним, і тоді обожнення неможливе [див.4, 160-178; 281-297].
Св. Тома намагається уточнити: lumen gloriae не є середовищем (медіумом), у якому можна споглядати Бога (non est medium in quo Deus videatur), а є тим, завдяки чому (sed quo videtur) можна Його бачити (q.12, a.5 ad 2). Здається, що перед нами – лише термінологічна гра. Насправді тут ми маємо справу з головною ідеєю томістичної епістемології (цій темі я присвячую окреме дослідження). Прибічники доктрини «нествореного світла» (такі, як Володимир Лоський) роблять натуралістичну помилку. У пізнавальному акті не відбувається субстанціальне поєднання суб’єкта і об’єкта пізнання. Бог, Якого ми пізнаємо – не є створеним, не є творінням. Але акт пізнання, за допомогою якого ми пізнаємо Бога, є актом створеної істоти, тобто, є створеним. Пізнання змінює мене, але я залишаюся самим собою, не припиняю власного особового існування. Мене не поглинає це «безмежне море субстанції», я не зникаю у ньому. Світло слави не є матеріальним середовищем, яке я бачу або у якому я щось споглядаю. Світло слави тільки уможливлює visio Dei. Воно є даром милості, даром любові. Однак вже наш природний розум є таким даром. Lumen gloriae підносить нашу пізнавальну спроможність на більш високий рівень, щоб наше інтелектуальне пізнання відповідало своєму Предметові, було пропорційним Тому, Хто пізнається. Проте, відстань завжди зберігається і ніколи не варто випускати з поля зору суттєву відмінність між нашим пізнанням Бога і Самим Богом
1
